Нова весна прийшла. На жаль, разом із новою хвилею епідемії та відповідними обмеженнями в роботі розважальних закладів.

За півтора роки перебування Володимира Зеленського на місці Президента більшість його колишніх виборців відчули, що щось пішло не так. Надто багато обіцянок були або забуті, або виконані у настільки збочений спосіб, що де було погано, там стало гірше.

Січневий “локдаун” минувся. Та, серед інших наслідків, ще раз показав одну обставину, від якої дніпряни з кінця 2000-х років встигли потроху відвикнути.

Знищення історичних будинків задля побудови багатоповерхових “житлових комплексів” є одним з найбільших лих, які спіткали Дніпро і особливо посилилися в добу “децентралізації”, тобто — безкарності місцевих напівмафіозних “еліт”. Кожна така історія драматична по-своєму. За кожною з них стоять не лише абстрактні “інтереси забудовників”, а конкретні люди та конкретні події.

Поширення приватного автоволодіння в другій половині XX сторіччя збільшило рівень особистих свобод громадян, але створило нові навантаження на великі міста. Втрат від авторуху, що перевищує місткість вулиць, багато: час інших користувачів через перевантаження мережі, погіршення якості громадського простору, амортизація вуличної мережі, забруднення повітря, аварії та інші негативні фактори, кожен з яких має свою економічну і соціальну вартість.

    Влітку 2018 року дніпряни мали можливість побачити на міських вулицях трамвай незвичайного для міста вигляду.